Овчарук Володимир - Сторінка пам’яті захисника України

Овчарук Володимир (Дунаївці)

Загинув 22.05.2014

Під Волновахою на Донеччині загинув солдат з Хмельниччини (ФОТО, ВІДЕО, ОНОВЛЕНО) (23.05.2014)

У четвер, 22 травня, вранці терористи розстріляли похідний табір військовослужбовців 51-ї механізованої бригади та блок-пост під Волновахою, що у Донецькій області. Загалом сепаратисти вбили 16 українських військових та ще 32 поранили. “Поблизу міста Волноваха Донецької області терористи підступно, із засідки, відкрили масований вогонь зі стрілецького озброєння, ручних протитанкових гранатометів і мінометів по блокпосту, на якому несли службу військовослужбовці однієї з військових частин ЗС України. Під час обстрілу один із зарядів потрапив у бойову машину, яка знаходилася на блокпосту, що викликало вибух боєкомплекту. Є загиблі і поранені”, - повідомляє Міністерство оборони України. Серед українських солдатів, які загинули, був і командир взводу Володимир Овчарук з Дунаївців. 35-річного молодшого сержанта мобілізували до війська з Хмельниччини. Поранення отримав начальник штабу - перший заступник командира бригади підполковник Микола Андрощук зі Славути. Видання “Острів” з посиланням на свідчення очевидців пише, що бойовики самопроголошеної Донецької народної республіки вночі 22 травня вчинили напад на загін українських військових, який базувався в районі регіонального ландшафтного парку “Форест парк” у Донецькій області. “Між Великоанадолем (Ольгінка) і Володимирівкою близько 6:00 бойовики ДНР розстріляли українських військових. Приїхали на інкасаторах “Привату”, стріляли з гранатометів і ПЗРК, кулеметів. Солдатів було осіб з 30, три БТР або БМП”, - розповів виданню очевидець. За його словами, місцева міліція нападу не перешкоджала. “Вночі в Ольгінці, Волноваського району розстріляли наших солдатів. Місцеві їх не пустили на нічліг, вони зробили табір, чоловік осіб з 30. Вночі під'їхали два джипи і дві інкасаторські машини і розстріляли їх”, - повідомило “Острову” інше джерело. Прес-секретар прокуратури Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у військовій сфері Павло Аксьонов уже заявив про початок розслідування цього інциденту. “Так, був напад на блок-пост. Відкрито кримінальне провадження за частиною третьою статті 258 - терористичний акт, що призвів до загибелі людей і частиною другою статті 425 - службова недбалість”, - повідомив Павло Аксьонов. Редакція газети "Є" висловлює співчуття рідним та близьким загиблих захисників України. Посилання на новину: http://ye.ua/news/news_16366.html

На Дунаєвеччині попрощалися із Володимиром Овчаруком — офіцером вбитим сепаратистами (ФОТО) (28.05.2014)

22 травня став останнім днем життя для 17 солдатів 51-ї окремої механізованої бригади. Військова частина базується у Володимир-Волинську, проте напередодні трагічних події, її бійців направили на Донеччину під містечко Волноваха. Частина військових чергувала на блокпосту, інші — розбили табір у полі. Близько шостої години ранку до блокпосту під'їхали сепаратисти та розстріляли солдатів. Кого поранили - добивали. Серед 17 загиблих українських солдатів був і 35-річний хмельничанин Володимир Овчарук. Тіла вбитих військових до Рівного доправили у понеділок, 26 травня, двома військово-транспортними літаками. Там провели молебень. Потім труни повезли додому на поховання. Володимир Овчарук востаннє завітав до рідного села Лисець, що у Дунаєвецькому району, і у вівторок, 27 травня, там його поховали. “Чутки про те, що Володю вбили з'явилися у четвер-п'ятницю. Його матір не знала та й не вірилося у це, - розповідає сусід загиблого Василь Вершигора. - Що сталося достеменно ніхто не знає, кажуть потрапили у засідку і їх розстріляли. ” Віддати шану полеглому приїхали і очільники районного та обласного військових комісаріатів, проте на запитання: “Що ж саме сталося під Волновахою?”, відповідають коротко: “Загинув як герой”. Проте навряд така відповідь задовольнить рідних та близьких 35-річного молодшого лейтенанта. Сім'я Овчаруків водночас втратила сина, батька, чоловіка. “Він одружився, мав сина та доньку, купив машину, квартиру у Хмельницькому. Тільки жити і жити. Вова завжди ставив перед собою цілі і йшов, і йшов до них”, - говорить друг Микола Совєцький. - Спершу працював на підприємця, а згодом відкрив власну справу. Займався тим, що й любив — сільськогосподарською технікою.” “Володя мій кум. Хрестив сина, а тепер його немає”, - не знаходить слів Валентин Михальчук. В останню путь командира взводу проводжали, мабуть, усі селом. Люди розтягнулися колоною на сотню метрів. Від рідної хати до церкви, а звідти на кладовище. “Був з широким кругозором, серед відмінників, але у той же час і спортивним. На гармошці грав з молодших класів. Любив техніку, а на машині їздив, коли ще був пацаном, - пригадує однокласник Віталій Когут. - Такий, що до чого не візьметься усе виходить.” Якби не любов до техніки, життя у молодшого лейтенанта склалося б по-іншому: “З дитинства йому подобалося збирати, ремонтувати техніку. Тому вступив у професійно-технічне училище у Новій Ушиці, - розповідає односельчанин Юрій Телячий. - А вищу освіту здобув у Кам'янець-Подільському національному університеті, де й отримав звання молодшого лейтенанта на військовій кафедрі. Тому його мобілізували до армії та й Володя не шукав можливості уникнути служби.” Редакція газети "Є" висловлює співчуття рідним та близьким Володимира Овчарука. Нехай земля буде пухом... Посилання на новину: http://ye.ua/news/news_16471.html

“Мамо, а чого тато так довго спить?” (07.06.2014)

Лише кілька місяців тому Україна оплакувала героїв Небесної сотні. Тоді думалося, що більше такої біди в нас не буде. Та минуло не так багато часу, як ми знову під останній залп та гімн України ховаємо своїх героїв. 27 травня у багатьох містах проводжали в останню путь тих, хто поклав голову під Волновахою на Донеччині. Плакали того дня і в селі Лисець, що на Дунаєвеччині: ховали 34-річного Володимира Овчарука, який загинув під час обстрілу терористами блок-посту. Як учительська дитина – обидвоє батьків були педагогами – Володимир встигав усюди: гарно вчився, грав на всіх музичних інструментах, ще в першому класі навчився фотографувати, трохи згодом – знімати на відеокамеру, з третього класу почав займатися бджільництвом. Закінчив Новоушицький технікум механізації, працював у колгоспі бригадиром тракторної бригади, потім вступив до Хмельницького національного університету на механічний факультет. Коли вчився, там відкрилася військова кафедра. Володимир, який встигав усюди, захотів навчатися й там. Відбір був дуже суворий, але він пройшов, бо гарно вчився, був членом студентської ради, старостою гуртожитку, мав гарне здоров'я. Батькам не раз приходили листи від керівництва університету, в яких їм дякували за сина. “Хоч Володя молодший від мене на вісім років, допомагав мені завжди. Він і зараз допомагає. Вчергове, як і мама, забуває про те, що брата вже немає, – розповідає Лілія Борисівна, його старша сестра. – Я живу з дочкою, бо чоловік на заробітках. А нами опікується Володя. Він вміє усе! Чи то котел зламається, чи телевізор, чи ремонт потрібно зробити... “Нікого не клич, – каже, – я сам усе зроблю”. Словом, людина справи. Ніколи не скиглив, що нема роботи, що важко жити. Він такий, що до чого не візьметься – усе в нього виходить.” У 2003 році Володимир закінчив університет, працював на підприємстві, потім відкрив власний бізнес. Мав родину: дружину Тетяну та двох дітей: 10-річного Вадима та п'ятирічну Ліану. “Можливо, їхати туди мав хтось інший...” 10 травня, ввечері, Володимиру зателефонували з військкомату – на сьому ранку йому потрібно було прибути в Дунаївці з речами. “А в нього до того навіть військового квитка не було! - каже Лідія Михайлівна, мати Володимира. – Виписали вже на місці. А ще у папці, де лежали його документи, була не його фотокартка. Можливо, їхати туди мав хтось інший... Коли Володю призвали в армію, ми навіть не думали, що він братиме участь у боях. Не думали, що людина за три тижні (у Рівному на учбовій базі) може навчитися стріляти, і що її направлять у гарячу точку. Він нам щодня телефонував, і ми щоразу запитували: “Ти де, Вова?” – “В Черкасах”... “У Дніпропетровську”... Ввечері 21 травня ми з ним теж розмовляли. А о п'ятій ранку ранку сталася біда”. Як згодом виявилося, напередодні трагічних подій бійців 51-ї механізованої бригади Збройних Сил України направили на Донеччину під місто Волноваха. Хлопцям дали завдання розбити блок-пост, при цьому їх мали охороняти. А виявилося, що вони залишилися самі: без приладів нічного бачення, без зв'язку з іншими підрозділами, які могли б допомогти їм відбити атаку, як стверджує головний редактор сайту «Цензор.НЕТ» Юрій Бутусов. Судячи з того, що, за словами Лілії Борисівни, у Володимира все тіло було прошите кулями, бронежилетів у них теж не було. Мав лише каску, з нею чоловіка й поховали. Після п'ятої ранку до блокпосту під'їхали бандити і розстріляли бійців. В результаті – 16 загиблих, серед яких і Володимир Овчарук, та 32 поранених. Згодом помер і 17-й поранений у тому бою. “Ці діти, більшість з яких навіть толком стріляти не вміли, відбивали атаку, як могли, – продовжує Лілія Борисівна. – Навіть страшно уявити, що вони відчували, кинуті в полі напризволяще. Згодом читала в Ітернеті, що з їхньої групи залишилося п'ять поранених, і невідомо, чи вижили. Я написала, де могла: “Може, хто залишився живий, відгукніться!”. Але поки ніхто не відповів... А тоді нам ніхто не подзвонив, не повідомив, що наш Володя загинув. Боялися, напевно. Тетяна, невістка, зателефонувала сама, але їй відповіли, що по телефону нічого казати не будуть, нехай вона прийде”. “У нього груди були прошиті автоматною чергою” “Я з лікарні взяла дитину і пішла до військкомату, – розповідає Тетяна Овчарук. – Передчуття мала дуже неприємне. Ще на початку весни, коли ми не здогадувались, що нас чекає, в полі побачила одинокого журавля. Вже тоді зрозуміла, що залишуся сама. У військкоматі мені сказали, що мій чоловік загинув. Сказали: без лікаря, без психолога і без води. Ми своєю машиною поїхали в Рівне, куди з Донецька літаком доставили тіла загиблих: 13 у дерев'яних домовинах, чотирьох - у цинкових. За кермом сидів двоюрідний брат, бо тато вести машину не міг. Супроводжували нас представники обласного військкомату. О восьмій вечора Володю доставили додому, до мами. Мама весь час непритомніла. А батько почав його піднімати, цілувати. Розглядав його: які ручки, чи ціла голівка, чи є ноги... Однієї не було – тільки чотири шматки в пакетах. Дивився, чи є подушечка, чи йому не твердо. Розстебнув сорочку – а груди пробиті чергою з автомата. А ще розтин у морзі робили. Ми до півночі протрималися, а батько всю ніч з ним просидів. Все кликав: “Ходи, синок, покуримо”. Приліг біля нього, поклав голову на подушку: “Володю, коли ти був маленький, ти мене обіймав, а зараз я обніму тебе, бо ти вже не зможеш”. Під час останньої розмови по телефону Володимир казав: “У вівторок я вже приїду додому”. Але вийшло так, що у той же вівторок його ховали. Похорони відбулися в селі Лисець Дунаєвецького району, де живуть його батьки. Щоб проститися з Володимиром, люди вишикувалися в кілометрову чергу. ... Рідні Володимира ще не звиклися з тим, що його більше немає і говорять про нього в теперішньому часі: “Володя зробить”, “Володя каже”, “У вересні Володі буде 35...”. Десятирічний Вадик плаче, спить з фотографією тата. Мама й тато Володимира не сплять взагалі. Тільки п'ятирічна Ліана ще не усвідомлює, що вона вже сирота, і раз за разом запитує: “Мамо, а чого тато так довго спить?” Посилання на новину: http://ye.ua/news/news_16620.html

Ще 22 хмельничанина можуть стати почесними громадянами міста (05.10.2016)

Вже в цьому місяці, в жовтні, почесних громадян Хмельницького може стати набагато більше. Щоправда, усі 22 претенденти, якщо міська рада проголосує за відповідне рішення, отримають звання посмертно. У проекті рішення, яке міськрада має розглянути в жовтні, передбачається присвоїти звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» жителям міста, які, цитуємо: «проявили мужність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, віддали життя за Україну». Тобто тим хмельничанам, які загинули під неоголошеної війни на сході країни. Крім цього, родичі Івана Віхтюка, Володимира Величка, Ігоря Волошина, Володимира Глубокова, Валерія Дереша, Павла Дияка, Андрія Жука, Дмитра Іваха, Дана Колісника, Олександра Кушнірука, Руслана Ліщука, Володимира Овчарука, Володимира Панчука, Олександра Розембовського, Леоніда Смолінського, Олександра Співачука, Анатолія Суліми, Олександра Цисаря, Вадима Шалатовського, Романа Якобчука, Назара Якубовського та Анатолія Якушка отримають грошову винагороду. А це 20 мінімальних заробітних плат, збільшені на суму сплати податку з доходів фізичних осіб. Нагадаємо, нещодавно на сесії Хмельницької міської ради, яка відбулася 21 вересня, звання «Почесний громадянин міста» присвоїли Віктору Барбалюку, засновнику розвитку вільної боротьби в місті та області. Посилання на новину: http://ye.ua/news/news_26772.html

Почесними громадянами міста Хмельницького стали 25 загиблих воїнів АТО (26.10.2016)

Депутати Хмельницької міської ради проголосували за присвоєння звання почесного громадянина для 25 хмельничан. Усім – посмертно. Йдеться про загиблих воїнів АТО. «Ще 25 в нас буде нових почесних громадян. Нагорода передбачає виплату 20 мінімальних заробітних плат, - додав міський голова Олександр Симчишин. - Завжди одному-двом за рік вручали, на жаль». Звання «Почесний громадянин міста Хмельницького» отримали хмельничани які «проявили мужність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, віддали життя за Україну». Тобто хмельничани, які загинули під неоголошеної війни на Сході країни. Почесними громадянами стали Іван Віхтюк, Володимир Величко, Ігор Волошин, Володимир Глубоков, Валерій Дереш, Павло Дияк, Андрій Жук, Дмитро Івах, Дан Колісник, Олександр Кушнірук, Руслан Ліщук, Володимир Овчарук, Володимир Панчук, Олександр Розембовський, Леонід Смолінський, Олександр Співачук, Анатолій Суліма, Олександр Цисар, Вадим Шалатовський, Роман Якобчук, Назар Якубовський, Анатолій Якушко, Максим Яровець, Сергій Саліпа, Іван Зубков.Посилання на новину: http://ye.ua/news/news_27088.html

Хмельниччиною розповсюджується короста (23.10.2018)

Цьогоріч кількість хворих на коросту по області вже перевищила півтори сотні осіб. Медики зізнаються, що хвороба досить небезпечна, адже щоб нею заразитися, достатньо доторкнутися до хворого або до речей, які контактували з ним. «За дев’ять місяців поточного року на Хмельниччині зареєстровано 163 випадки захворюваності на коросту. В порівняні з минулим роком, цей показних дещо зменшився, але в області є райони, в яких кількість хворих на цю хворобу зросла вдвічі. Невтішна тенденція спостерігається у Кам’янець-Поділському, Новоушицькому та Хмельницькому районах», – розповів Віталій Овчарук, завідувач відділенням особливо небезпечних інфекцій державної установи «Хмельницький обласний лабораторний центр МОЗ України». Медик додає, що зараження коростою відбувається при безпосередньому контакті з хворою людиною (через потиск рук), при використанні речей, на яких є кліщі (натільна і постільна білизна, одяг, іграшки), при статевому контакті. Дуже часто люди заражаються в лазнях, душових, готелях, потягах, в дитячих навчальних закладах та інших громадських містах, при умові порушення санітарно-протиепідемічного режиму. Розповсюдженню корости сприяють незадовільні житлові та побутові умови, а також недотримання правил особистої гігієни населення. Щоб убезпечити себе і своїх близьких від такої неприємної хвороби, як короста, потрібно дотримуватися декілька рекомендацій:• використовувати тільки особистий одяг, натільну та постільну білизну, рушник; • щодня приймати душ; • регулярно міняти білизну; • прати особисті речі, по можливості, в гарячій воді; • прасувати білизну, одяг звичайною або паровою праскою; • не використовувати чужі мочалки, рукавиці, іграшки; • регулярно стригти нігті; • якомога частіше мити руки, особливо по приходу додому з вулиці; • регулярно проводити вологе прибирання в будинку; • не використовувати чужі засоби особистої гігієни; • дотримуватись заходів особистої гігієни у фітнес-залах, лазнях,саунах та басейнах.Посилання на новину: http://ye.ua/news/news_38518.html