Дзингель Денис (с. Русанівці, Летичівський р-н)

Дзингель Денис (с. Русанівці, Летичівський р-н)

Загинув 12.10.2014

Від отриманих поранень під Іловайськом помер солдат Денис Дзингель (17.10.2014)

    22-річний Денис Дзингель із села Русанівці Летичівського району служив солдатом у 51-й окремій механізованій бригаді. Як і його бойові побратими з військової частини А2331, молодий подолянин захищав Україну у зоні проведення антитерористичної операції. Останній свій бій Денис прийняв під Іловайськом. Прориваючись з “Іловайського котла”, військовий отримав поранення у голову. “Денис Дзингель 51 ОМБР!!!! було поранено в голову, з установки “Град”, зараз він перебуває на межі життя та смерті у госпіталі! Привезли його без документів!”, - напише згодом у соцмережі “Вконтакті” сестра Юлія. Більше місяця Денис Дзингель був у комі, але в жовтні його не стало. “12 жовтня перестало битись серце ще одного справжнього ГЕРОЯ УКРАЇНИ, випускника нашої школи Дзингеля Дениса. Йому було лише 22 роки. Він був надійним другом, хорошим учнем, уважним сином, добрим братом, чесною і порядною людиною, - розповідає педагог Любов Новак. - Лікарі Дніпропетровська та Львова більше місяця боролись за його життя, але важкі поранення і опіки, отримані при виході з “Іловайського котла”, так званим “зеленим коридором”, не залишили йому шансів на життя. Не так давно його навчали ми у школі, а тепер він показав нам приклад справжнього патріотизму, мужності, героїзму і людяності, віддавши своє молоде життя за наш мир і спокій. Спасибі тобі, Денисе! Вічна пам'ять! Героям Слава! Герої не вмирають!” Поховали солдата 51-ї окремої механізованої бригади Дениса Дзингеля 15 жовтня у Русанівцях Летичівського району, де проживають його рідні. В останню путь проводжали усім селом. Газета “Є” висловлює співчуття рідним і близьким солдата Дениса Дзингеля. Посилання на новину: http://ye.ua/news/news_17962.html

Цей день в історії Хмельниччини: 12 жовтня (12.10.2020)

    12 жовтня 1921 року в Проскурові запрацювала трирічна педагогічна школа (нині — Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія). Розташувалась школа в будівлі колишнього комерційного училища на вулиці Дворянській (нині — Володимирська). Учні навчалися на другому поверсі, а жили на першому. Кілька викладачів — на третьому. Приміщення не опалювалося, у вікнах не вистачало скла, світили каганцями. Їдальні не було, і щоб приготувати обід, учні розкладали на подвір’ї вогнище та варили куліш. Влітку 1922 року навчальному закладу передали приміщення приватної жіночої гімназії на вулиці Старобульварній (нині — Гагаріна). Це було приміщення з шістнадцятьма просторими аудиторіями, кабінетами, актовою залою. Там на першому поверсі розташувався й гуртожиток. У 1924 році Проскурівські вищі педагогічні курси були реорганізовані в педагогічний технікум. Одразу після звільнення Поділля він запрацював у Проскурові вже як педагогічне училище. Наприкінці 1970-х років збулась училище отримало новий навчальний корпус на вулиці Котовського (нині — Проскурівського підпілля). У будівлі було облаштовано 53 навчальні аудиторії, великий актовий зал, бібліотеку, їдальню, спортзал. Згодом поруч з корпусом звели дев’ятиповерховий гуртожиток на 860 місць. Через кілька років відбулося перетворення педучилища у педагогічний коледж, а далі — у гуманітарно-педагогічний інститут, а з початку 2006 року — в гуманітарно-педагогічну академію. Слідчий ізолятор, розміщений майже у самому центрі міста на вулиці Кам’янецькій, має давню історію. У минулому там діяла в’язниця, яка пережила трагічні історичні події. Наприклад, 12 жовтня 1941 року видання «Український голос» повідомило про страшні знахідки у підвалі проскурівської в’язниці. Цитату з газетної статті «Таємниці тюремних льохів» наводить історик і краєзнавець Сергій Єсюнін у книзі «Прогулянка Проскуровом. Історичні нариси». «Ще в царські часи в будинку над Кам’янецьким трактом катували людей. Та найбільшого розквіту ця тюрма досягнула за більшовицького панування: тюрма розширилася, стала вміщати не сотні, а тисячі в’язнів, перетворившись за допомогою катів-чекістів на «фабрику смерті». Тікаючи, чекісти захопили з тюрми засуджених, зруйнували приміщення. Але 3 жовтня 1941 року під час всенародного розбору завалів тюремних льохів знайдено 24 замордованих: 13 полонених німців і 11 українців», — процитував «Український голос» Сергій Єсюнін. А 12 жовтня 1955 року місцеве видання «Шлях Жовтня» писало про систему міського пасажирського транспорту в Шепетівці. У статті йшлося: «Містом курсує шість автобусів та 17 таксі. Водіями автобусів працюють Джера, Жовна, Жовнер, Бондаренко, Кожухар, Броницький. «Баранки» таксі «крутили» Левицький, Гейшерик, Діденко, Назарчук та інші... А старожили міста пам’ятають ті роки, коли біля вокзалу, на теперішній площі та інших вулицях стояло кілька візників зі запряженими у так звані фаетони конячками. Ці невеличкі фаетони були єдиним міським транспортом, яким колись доводилося користуватись шепетівчанам». 12 жовтня 2014 року від поранень під час бойових дій у зоні Операції об’єднаних сил загинув 22-річний Денис Дзингель зі села Русанівці Летичівського району. Герой служив у 51-й окремій механізованій бригаді. Останній свій бій Денис прийняв наприкінці серпня під Іловайськом Донецької області. Прориваючись з «Іловайського котла», військовий отримав поранення у голову. Понад місяць Денис Дзингель пролежав у комі, а поки 12 жовтня не зупинилося його серце.Посилання на новину: http://ye.ua/news/news_45327.html
Список
Карта
[x]
Івах ДмитроІськов МиколаІщук ОлександрАндріюк ЄвгенБіленький АндрійБілик ІгорБалда ІгорБалюк МихайлоБаран ЮрійБобруцький ЮрійБойко ПетроБойчун ЮрійВіталій ВасільцовВіхтюк ІванВеличко ВолодимирВернигора ВадимВовк АллаВолодимир ПанчукВолошин ІгорВоронюк АртемГаврилюк СергійГалюк НазарГарбар МиколаГейсун ІгорГнатюк ЮрійГончарук МиколаГордійчук МиколаГригор'єв ВасильГуменюк ОлександрДавидов ЯрославДереш ВалерійДзингель ДенисДзюбелюк ОлександрДимінський ЛеонідДияк ПавлоДобровик ЄвгенДовгий ОлегДрачук ВалентинДрозд ВолодимирДудка СергійДудка СергійЖук АндрійЖуравленко АндрійЗавальнюк В’ячеславЗагородній ДмитроЗубков ІванКаракула ВіталійКарпенко СергійКашлаков ВасильКлименко СергійКобернюк ВасильКоваль МаксимКовальський АнатолійКовальчук ЮрійКолісник ДанКоношенко РусланКрапп ІванКревогубець ЯрославКрепець ЛеонідКутковський В'ячеславКухар АндрійКушнірук ОлександрКшевіцький ОлександрЛємешов МихайлоЛізвінський ВалерійЛітвінов ВікторЛіщинський БогданЛіщук РусланЛабань РоманЛавренчук ВіталійЛукашук АндрійЛуньов ОлександрЛяшенко ІгорМазунов РусланМайданюк ТарасМалярчук ВолодимирМамлай ОлександрМандибура ОлександрМарковський ВолодимирМатвієць РоманМединський ІгорМелимука СергійМикитюк МиколаМиколайчук ДмитроМирчук ДенисМолодика АндрійМуравський СергійНаглюк РоманОбухівський ОлегОврашко СергійОвчарук ВолодимирОзнамець ВолодимирОлександр СтрапчукОстапчук ВасильОстяк ВасильПавенський ОлександрПасічник ОлександрПовстюк АндрійПопик ВікторПопов ОлександрРокіцький СергійРоманенко ОлександрРоманчук Анатолій Садовець ВікторСаліпа СергійСковородін ОлексійСмолінський ЛеонідСтрельчук ПавлоСуський ВадимФедір ЛопацькийХом'як ІгорЦісарук ЮрійЦимбалюк АнатолійЧепелюк ВолодимирЧухнов АркадійШірпал ЛеонідШемчук ВасильЯкобчук РоманЯрослав Костишин
Власник сайту: ПП "Редакція газети «Є»". Адреса: 29014, Україна, м. Хмельницький, вул. Проскурівського підпілля, 203. Тел. +38 (0382) 702-602. Email: info@ye.ua
Хостинг: Дата-центр GMhost. Адреса: 29007, Україна, м.Хмельницький, вул.Заводська, 46. Тел. 067-119-6-777